Вступ

Оцінка функціонального стану організму за даними варіабельності серцевого ритму є перспективним діагностичним методом, який вже широко використовується в клінічній медицині [3,4] .

Цільова група Європейського Товариства кардіології і Північно-Американського Товариства є лектрос тимуляції і електрофізіології у 1996 році опубліковала C тандарт вимірювання, фізіологічної інтерпретації та кліничного застосування варіабельності серцевого ритму [6] . Цей Стандарт визначає методи вимірювання , аналізу і клінічної інтерпретації показників варіабельності серцевого ритму. В цьому документі не вказаний метод автокореляційного аналізу кардіоінтервалограм. Тим часом ранні класичні роботи російських вчених показали високу діагностичну цінність показників автокореляційного аналізу при оцінці функціонального стану організму [1,С.71].

Метою даної роботи стало дослідження діагностичної цінності автокореляційного аналізу в порівнянні з іншими методами аналізу варіабельності серцевого ритму.

Матеріали і методи

Для ви рішення поставлених задач досліджені похідні серцевого ритму під час сеансів гіпербаричної оксигенації у 46 хворих на розсіяний склероз. Проведено порівняльний аналіз реактивності до гіпероксії в двох групах: при наявності і відсутності ефективності баротерапії за даними шкали інвалідізації хворих розсіяним склерозом. Динамічний мультіпараметричний проміжгруповий аналіз варіабельності серцевого ритму виконаний за допомогою спеціально розробленої сертифікованої діагностичної технології [2]. Ця технологія забезпечила аналіз 30 похідних серцевого ритму включаючи показники статистичного, гістографічного, спектрального аналізів, відповідно до вимог міжнародного Стандарту. Також досліджена динаміка значень автокореляційної функції кардіоінтервалограми при першому зміщенні динамічного ряду [1, С.70]. Дослідження проводилося на 14 п ' ятихвилинних проміжках сеансів гіпербаричної оксигенації. Результати дослідження динаміки тридцяти похідних серцевого ритму відображалися графічно і в подальшому зазнавали аналізу. Приклад динаміки чотирьох похідних серцевого ритму у час баротерапії показаний на малюнку 1.

Усього проаналізовано 5670 кардіоінтервалограм по 128 кардіоінтервалів.

Результати

Протягом сеансів баротерапії вихідні значення похідних серцевого ритму достовірно відрізнялись в групах, що досліджуються за даними високочастотної складової спектра кардіоінтервалограми ( р <0,001) і за даними середніх значень тривалості кардіоінтервалів ( р <0,05, мал.1). Хворі, у яких був відсутній ефект баротерапії характеризувалися відносною брадікардією (середня тривалість кардіоінтервалів - 843,15±10,1млсек.) і зниженням амплітуди високочастотної складової спектра кардіоінтервалограми (11,0±0,71 млсек ). Це непрямо свідчило про зниження адаптових резервів у хворих з відсутністю ефекту баротерапії. Відмінності показників автокореляційного аналізу перед сеансами баротерапії у хворих з ефективністю і без ефективності лікування були невирогідні і склали відповідно 0,647±0,019од. і 0,685±0,018од.

Під час сеансу баротерапії за даними автокореляційного аналізу відмічено найбільш істотні відмінності реактивності між групами (рис.1). Вже на десятій хвилині ізопресії значення показників в групі з ефективністю лікування становило 0,467±0,025од., а в групі без результатів лікування - 0,638±0,021од. (відмінності достовірні при р <0,001). Така розбіжність значень показників в групах продовжувалася до кінця ізопресії. Це означає, що під час баротерапії при сприятливому клінічному ефекті відбувається значне зменшення напруги регуляційних реакцій.

З інших похідних варіабельності серцевого ритму під час і зопресії тільки високочастотна складова спектра кардіоінтервалограми відрізнялись в групах (рис.1), але відмінності ці були менш значними, ніж за даними автокореляційного аналізу. Потрібно також зазначити, що індекс вегетативного напруження Сідоренко -Баєвського, який найчастіше за все використовується в клінічній практиці, не показав будь-яких значущих відмінностей в групах, що досліджувалися під час баротерапії (рис.1)

Обговорення

Математичне значення автокореляційного аналізу полягає у вивченні сили взаємозв'язків між кардіоінтервалами. Якщо цей взаємозв'язок великий, тоді перше значення автокореляційної функції наближається до одиниці. Відомо, що в екстремальних умовах взаємодія між різними функціональними системами [5, С.81] і між окремими фізіологічними показниками [1, С.82] зростає. І навпаки, сприятлива течія захворювання характеризується зниженням напруги діяльності функціональних систем і збільшенням їх мір свободи.

У роботі Р.М.Баєвського із співавт [1, С.71] вказується , що даний показник автокореляційного аналізу відображає міру взаємозв'язку між центральним і периферичним контурами регуляції серцевим ритмом. На протязі багатьох років, завдяки недосконалісті обчислювальної техніки та технології вивчення показників серцевого ритму, використовувалися статичні вимірювання окремих похідних варіабельності серцевого ритму. У цих дослідженнях значення автокореляційної функції відрізнялися невірогідно, як і в нашому випадку при вимірюванні початкових значень показника. У процесі зовнішнього впливу спочатку змінюються взаємодії між системами організму і лише потім змінюються окремі показники гомеостазу. Саме автокореляційний аналіз є методом, який відображає силу взаємодії між функціональними системами. Тому, при дослідженні динамічних рядів похідних серцевого ритму у час лікувальної гіпероксії нами отримані найбільш тісні клініко -функціональні взаємозв'язки за даними автокореляційного аналізу.

Виходячи з результатів дослідження розроблений спосіб прогнозування ефективності гіпербаричної оксигенації при розсіяному склерозі. Якщо під час перших сеансів баротерапії значення автокореляційної функції значно зменшується, тоді можна прогнозувати ефективність лікування.

Потрібно звернути увагу дослідників на різну діагностичну значущість показників варіабельності серцеіого ритму. Незважаючи на поширене використання, варіаційної пульсометрії в клінічних і експериментальних дослідження, індекс Сідоренко -Баєвського має відносно низький діагностичний пріоритет. Показники спектрального аналізу серцевого ритму мають більшу і нформативність для оцінки функціонального стану організму. У даному дослідженні вперше показаний діагностичний пріоритет автокореляційного аналізу в порівнянні з іншими відомими похідними варіабельності серцевого ритму.

Для подальшого розвитку даного діагностичного напряму необхідно продовжувати порівняне вивчення динамічних рядів відомих похідних серцевого ритму в різних умовах експеримента.

Література

1. Баевский Р.М., Кириллов О.И., Клецкин С.З. Математический анализ изменений сердечного ритма при стрессе, М.:Наука.- 1984,
2. Воробьев К.П. Cовременная технология исследования вегетативной реактивности в научных и практических исследованиях //Украинский медицинский альманах.-1999.- №1.-С.12-15.
3. Корсунська М.М., Монастирський Ю.І. Діагностична значимість варіабельності серцевого ритму у хворих на артеріальну гіпертензію //Вісник Віницького державного медичного університету.- 1999.-№1.-С.90-91.
4. Рябыкина Г.В., Соболев А.В. Вариабельность ритма сердца, М.-1998.-196с.
5. Судаков К.В. Индивидуальная устойчивость у эмоциональному стрессу, М.- 1998.- 263с.
6. Heart Rate Variability. Standarts of Measurements, Physiological Interpretation, and Clinical Use //Circulation.- 1996.- V.93.- P.1043 - 1065.